Щасливі фарби
В одного художника жили кольорові фарби. Кожна фарба знаходилась у своєму будиночку-баночці… Художник брав в руки пензлик й малював тою чи іншою фарбою. Під час малювання фарбам було весело. А ось коли художник відпочивав, або покидав помешкання, залишаючи їх наодинці, фарби сумували…. Сумуючи вони мріяли….
Жовта фарба мріяла зафарбувати
сонце, пісочок на березі річки та
солодкий ананасовий сік.
Синя, в уяві малювала море, річку,
озеро…, а потім починала малювати
небо, розмальовуючи всі хмаринки.
Червона, гуляючи лісом, зафарбовувала
ягоди та квіти, шукаючи їх у травичці,
а зелена йшла поруч, розмальовуючи
кожну травинку….
І ось трапилось диво: одного разу, коли художник залишив помешкання, пішовши по своїм справам, фарби осмілились залишити свої домівки й вирішили піти гуляти світом…
Вискочивши зі своїх баночок-домівок, вони почимчикували до відчиненого вікна, а звідти повистрибували на вулицю.
Скільки було радощів у кожної фарби від задоволення - нарешті здійснити свою мрію! Кольорові фарби одна за одною розфарбовували світ, утворюючи його кольоровим та яскравим.
Довго ще б гуляли фарби світом, та схаменулись від думки, що художник повернеться додому і, знайшовши їхні баночки-домівки спустошеними, засумує. Вирішили кольорові фарби повернутись до свого художника.
Вже смеркало… Художник повернувся додому втомленим та виснаженим. Він не помітив, що його фарби зникли з баночок, тому що коли сів за роботу, взявши пензля до рук, задрімав разом із пензликом.
Фарби нишком навшпиньках заскочили у віконце, в те саме, з якого вони вирушили гуляти світом. Тихо повертаючись у свої баночки-домівки, вони пошепки промовляли: « Які ж ми щасливі!»
А художник спав собі й не здогадувався, що сьогодні його кольорові фарби здійснили свої заповітні мрії!
Можливо фарби потім теж заснули від втоми та виснаження, але вони, в своїх баночках-домівках, заснули щасливими...
Пригоди Олівця
Незабаром його купили. Хазяїн Олівця був письменником, i у Олівця було багато роботи. Він виправляв помилки, писав назви, але особливо йому подобалося підкреслювати головне.
Одного разу письменник вирушив у мандри. Олівцю не сподобалось, як гойдається автобус, тому що він боявся зламатись - адже для Олівця це найстрашніше.
Олівець народився нещодавно на фабриці i був звичайного червоного кольору Потім недовго жив у кіоску де продавались канцелярські товари.
Але далі вони подорожували на пароплаві - i Олівець заспокоївся.
І ось, коли письменник прогулювався по палубі, Олівець висковзнув з його паперів та впав в океан. Довго плавав i надто змок - починала зіпсуватися його середина! Він міг й потонути, якщо не опинився б у самого берега Африки.
Як же здивувались i зраділи африканські дітлахи, коли знайшли маленький червоний Олівець у піску! Та й сам Олівець був радий новим знайомим - адже він ніколи не малював сонечко та червоні дерева. Щоправда, знайомство продовжувалось недовго, але Олівець не жалкував - він прожив цікаве життя!
Жовта фарба
Сонце, немов яєчний жовток, золотилося
над світом. Воно випромінювало тепло і
життя. По його промінчиках на землю
збігали жовті курчата. Пізніше вони
зодягнуться в різнобарвні зодяганки, а
спочатку всі - в жовтому. Бджілка також була жовта, вона від щирого серця припрошувала до жовтого вулика й курчатко, та те не змогло до нього добратися. "Почекай-но,- думало собі.- Довкола пурхають жовті метелики, достемнісінько як я, отож і я полечу". Курчатко підскочило, але ж крильця, крильця... тільки манюсінькі пуп'янки по боках, оторочені жовтим пушком... "Нічого,- вирішило курчатко.- Доросту до курки, то й літатиму високо-високо". Та й примостилося під квочкою, і заснуло, зігріте жовтим пір'ям мами.
А сонечко золотіло, мов жовтий млинець з такими смачними пахучими хрумкотливими краями.
Осіння казка
Осінь… Я дуже люблю цю пору року… Сім
кольорів, сім дощів, сім вітрів… Кожен
вітер має свій колір. Вони спускаються на
землю, зриваючи листя з дерев того ж
самого кольору. Це їх скарб, багатство.
Вони кружляють його у вихорах, намагаючись забрати з собою, підняти до небес, але не можуть. І так кожну осінь — вони повертаються спробувати взяти новий, інший скарб.
Перший вітер приходить із першим дощем: обидва ніжні, чисті, легкі; люди ховають парасольки, бо не бояться їхніх обіймів.
Другий вітер полюбляє піддивлятись за закоханими в парках, підіймаючи листя і ховаючи кохання від зацікавлених очей людей.
Третій вітер дуже сильний та холодний — він пробирається до людей під одяг, намагаючись зрозуміти ці цікаві створіння, які не тільки не бояться, а й захищаються від нього.
Четвертий вітер споконвіку намагається прогнати осінь, вірніше, не осінь, а її романтику. Його історія дуже сумна: колись він випадково потрапив до літа і побачив там найпрекрасніше створіння — ромашку. І закохався, але осінь зруйнувала його кохання…
П’ятий вітер — найвеселіший серед усіх; він приходить, розганяє хмари і дарує людям останні промінчики сонця.
Шостий вітер — найповажніший. Він спускається на землю лише один раз, щоб привітатися з людьми, він змушує їх вклонитись, а з дуже непокірних зриває капелюшки.
Сьомий вітер приходить разом із зимою. Вони забирають останні листочки на деревах та останні мрії і спогади про літо. Все завмирає…
Але все це: всі дощі, всі вітри, всі кольори — моє, рідне, кохане…
Адже осінь — це Я!
Казка про лінії
В одному простому Олівці
жили-були дві сестриці – Лінії,
одна тонка, ледь помітна,
інша – жирна і чітка, братик Штрих
і зовсім маленька сестриця Крапка.
І хоч жили вони однією сім’єю,
всі були різні і, ясна річ, призначення мали не однакове. Проте вони цього не знали, а тому з’являлися з Олівця, коли їм заманеться. Виходила велика плутанина. Олівець зовсім було втратив голову, та, на щастя, зустрів Гумку. Розповів їй про свою біду, а Гумка й каже: «Я тобі допоможу. Тільки-но з’явиться не та лінія, я її одразу ж зітру».
Почули цю розмову сестрички Лінії, Штрих і Крапка, злякалися Гумки та й перестали вискакувати з Олівця, коли їм заманеться, почали дотримуватися черги. Тонка, ледь помітна лінія з’являлася, коли потрібно
було розмістити на аркуші малюнок, виконати начерк загальних обрисів зображуваного предмета, намітити пропорції тощо або ж показати на малюнку предмети, що йдуть углиб. Жирна і чітка, навпаки, висувала їх на передній план. Штрих залишав свої короткі сліди, коли потрібно було передати найтонші тональні відношення малюнка, а Крапка з’являлася, щоб створити враження лаконічності, стислості, закінченості, наближеності. Так Гумка допомогла Олівцю привчити Лінію, Крапку, Штрих до порядку.
Казка про фарби
Жили-були собі брати-кольори.
Звали їх гуашевими фарбами.
Змайстрували вони собі гарний будинок
і оселилися в ньому. Кожен братик-колір
[Векторный клипарт скачать, векторные рисунки, векторные изображения, векторные картинки бесплатно] жив в окремій кімнаті. Ніколи не сиділи
вони без діла. Увесь білий світ розфарбували.
Не шкодували барв ні для чого. Дуже
любили вони, щоб все навкруги було
красивим. А коли прийшла черга
розфарбовувати ягоди і плоди, Зелений Колір і каже братам: - Чи ви не притомилися? Давайте я їх сам розмалюю, а ви відпочиньте. Тут озвався Червоний колір: - За те, що ти, брате, беручкий до роботи, тобі шана. А тільки кому ж до смаку зелені ягоди? Хто нестиглу ягоду куштувати захоче? Повів своїм пензлем Червоний Колір – і почервоніли суниця, барбарис, вишня, малина. Побачив це Чорний Колір, та й собі вмочив у фарбу пензлик. - А чим я гірший? Моя смородина буде чорною, достиглою, а горобина чорноплідною, дозрілою. – Як сказав, так і зробив. Ось вхопились за пензлі й інші кольори. Усі стараються: хто швидше, хто гарніше ягоди та плоди розмалює. Та й гарно виходить! Засяяли обліпиха оранжевою фарбою, черешням дісталася біла, рожева, жовта. А сливі – жовта. - Розмалюю і я сливу на свій смак, - промовив Зелений колір, - моя слива і зеленою буде достиглою! – Пофарбував Зелений і гроно винограду і аґрусу. І хоча зелені вийшли, та були смачні на смак. Так живуть і розмальовують білий світ брати-кольори: і сонце, і місяць, і річки, і ліси й степи, трави та квіти, ягоди і плоди.